Сьогодні для захисту України на війні потрібні і жінки, і чоловіки

Ця війна, попри всю свою жорстокість і руйнівність, не лише показала Україну цілому світові як нову, раніше незнану реальність, але і самим українцям відкрила цілу низку героїчних особистостей серед співвітчизників і співвітчизниць.

Персонально мене особливо вражають героїні-жінки, які зі зброєю в руках (а зброєю у протистоянні з рашистською ордою може бути навіть психологічна допомога бійцям на передньому краї) захищають українську землю і наближають спільну Перемогу над російськими окупантами.

Саме до таких героїчних особистостей належить мама п’яти доньок, капітан ЗСУ, військовий психолог, письменниця, волонтерка і надзвичайно креативна особистість Оксана Мазур.

Колись патріарх Української греко-католицької церкви і великий патріот України Любомир Гузар, роздумуючи над долею українців, сказав, що біографія української людини багато в чому визначається географією. У випадку з пані Оксаною цей висновок виправдовується на сто відсотків. Вона з тих військовослужбовців Криму, які залишились вірними присязі державі та народу України і виїхали з півострова фактично у чому стояли, забравши з дому лише своїх малолітніх дітей і речі найпершої необхідності.

Аналізуючи події 2014 року у персональній розмові з авторкою цього допису, пані Оксана зазначила, що страху за себе у неї не було, були переживання за власних дітей, деяка розгубленість від тих блискавичних змін, які приніс Україні 2014 рік, життєва невлаштованість, адже майже два тижні по прибуттю до Києва їй разом із доньками довелось жити на вокзалі. До речі, ще і до цього часу 682 офіцери, які залишились вірні присязі у 2014 році і виїхали з Криму, залишаються без житла, як і пані Оксана. І таке ставлення до своїх захисників, безумовно, є несправедливістю з боку Української держави.

Далі в її долі була війна за Донбас: Дебальцеве, Маріуполь, ще той, який вдалось відстояти від «вєжлівих зельоних чєловєчков» до відкритої російської агресії 2022 року, та багато інших гарячих точок. Загалом – рік на війні помічником першого заступника міністра оборони Петра Миколайовича Мехеда та майже три роки в зоні бойових дій. Має бойові нагороди: медалі «За мужність», «За визволення Маріуполя», «За зразкову службу», «За Дебальцеве», медаль ветерана війни за участь в АТО та інші.

Сьогодні пані Оксана Мазур волонтерить і пише книжки, описуючи свій досвід військового психолога на такій війні. Багато військових, які пройшли війну, починаючи з 2014 року, вдячні їй за допомогу зі складними психічними та психологічними проблемами, за те, що допомогла справитись і не зламатись у цих надскладних життєвих випробуваннях. Звичайно, досвід Оксани Мазур безцінний. Тим цікавішими є її роздуми про все, що відбувалось і відбувається з Україною, а ще її думки про жінку на війні, особливо жінку-воїна.

Нобелівська лауреатка, журналістка і письменниця Світлана Алексієвич у книзі «У війни не жіноче обличчя» писала, що досвід жінки на війні під час Другої світової було фактично втрачено в СССР, бо існувало заідеологізоване розуміння «правильної» і «неправильної» історії Другої світової війни. Жіночі історії війни зараховувались до неправильних, занадто емоційних, трагічних, страшних. Негероїчних. Саме через це у тієї війни не було «жіночого» обличчя. А між тим, на думку письменниці, жіночий досвід війни принципово відрізняється від чоловічого. Жінка пропускає війну через серце, емоції, душу. І часто серце не витримує трагедії смертей на війні. Так, на жаль, сталось і з пані Оксаною Мазур (вона пережила важкий інфаркт, але згодом повернулася до справи). І все ж вона вважає, що на теперішній війні повинні бути і жінки, і чоловіки. Всім разом українцям треба захищати країну від лютого ворога. Тим більше, що серед населення України і в 2014 році, й сьогодні є чимало зрадників, колаборантів і відвертих ворогів всього українського, які готові й активно допомагають загарбникам.

Як психотерапевт Оксана Іванівна стверджує, що жінки у бойових підрозділах дуже позитивно впливають на психічний і навіть фізичний стан бійців-чоловіків. Там, де є жінка, хлопці спокійніші, адекватніші, навіть акуратніші. Пані Оксана навела цікавий випадок зі свого фронтового життя. Приїхавши в одну з бойових частин на передовій, вона зайшла до солдатів і голосно привіталась. Бійці одразу почали просити, щоб вона вела себе тихо, бо їхня Галя спить. Вони оберігали сон цієї жінки!

Оксана Іванівна наголошує, що ставлення до жінки на війні залежить від поведінки та самоповаги самої жінки. Має спрацьовувати принцип трьох «Ч»: чистота душі, думок, тіла. Зі свого досвіду офіцер Мазур ділиться спогадами, що жодних сексуальних домагань (а саме ця тема виникає, коли заходить мова про жінок-військовослужбовиць) від солдатів чи офіцерів вона не зазнавала саме завдяки тому, що одразу побудувала стосунки з ними на принципах взаємоповаги та дисципліни. Варто відзначити, що пані Оксана дуже приваблива жінка.

На запитання, чи порадила б вона своїм донькам піти на війну чи взагалі до війська, пані Оксана відповіла, що одна з її п’яти доньок офіцер, і вона йде захищати Батьківщину. «Я поїду разом із нею», - додає ця мужня жінка. Взагалі Оксана Іванівна вважає, що жінка витриваліша за чоловіка у скрутній ситуації, винахідливіша, стабільніша. А українка ще й добре мотивована – захистити своїх дітей, сім’ю, дім, свою землю, відвоювати у ординців право на власне життя, зрештою.

На запитання, чи можуть жінки-військовослужбовиці України в перспективі увійти у військову еліту країни, до якої, як відомо, належать найвищі офіцери армії і флоту, капітан Мазур відповідає однозначно ствердно. У перспективі Україна може мати своїх жінок-генералів. Таких, наприклад, як начальник військової академії у Вест-Пойнті, командувач штабу НАТО в Сараєво бригадний генерал Памела МакГахан, командувач департаменту логістики Міністерства оборони США генерал Жаклін Д. ван Овост (D. Van Ovost) й інші.

Сама пані Оксана зберегла не одне життя солдатів, працюючи з ними і для них.

Сьогодні капітан Мазур очікує на звільнення рідного Криму і повернення додому. Вона вірить у близьку Перемогу над російськими загарбниками. І в цьому абсолютна більшість українців разом із нею.

Перемогу для України здобувають і жінки, і чоловіки. І це справедливо! А ще справедливо буде знати і пам’ятати всіх героїв і героїнь цієї війни.